Кругообіг вугільних реформ
«Це його карма», - прийнято говорити, коли одні й ті ж події повторюються в житті людини. Те, що відбувається в українській вугільній промисловості - теж своєрідна карма. Вона ніяк не може вийти з «тіні», позбутися кримінальної складової. Останні рішення міністерства енергетики та вугільної промисловості України тільки консервують цей стан. Кругообіг вугільних реформ Так, 8 липня на брифінгу заступник міністра Вадим Уліда повідомив, що Міненерговугілля розробило програму, яка передбачає припинення державної підтримки вугільної галузі до 2020 р. Це означає відмову від оголошеної приватизації держшахт. Відповідно до раніше прийнятої держпрограмою вже в 2013 за рахунок передачі вугледобувних держпідприємств у приватну власність бюджетні дотації для них повинні були зменшитися на 4,7 млрд. гривень до попереднього року, до 9,9 млрд. гривень. Далі в 2014 р. передбачалося завершити приватизацію в держсекторі вуглепрому, а з 2016 повністю відмовитися від субсидування вугільних «генералів» за рахунок коштів українських платників податків. Законодавча база для цього давно існує: останній за рахунком закон про особливості приватизації у вугільній галузі прийнятий Верховною Радою ще в квітні і підписаний тодішнім президентом Віктором Януковичем у травні 2012 р. Але все одно не зрослося. Приватизація всупереч затвердженим планам так і не була запущена. Відповідно держдотації в 2013 вдалося скоротити не так на 4,7 млрд. гривень, а на скромних 1,3 млрд. гривень. При цьому держшахти задекларували зростання збитків на 3,2 млрд. гривень, до 15,1 млрд. гривень. Таким чином, в консолідованому бюджеті Держвуглепрому залишилася діра в 1,8 млрд. гривень: борги перед енергетиками, по зарплаті, перед Пенсійним фондом України та фондами загальнообов’язкового державного страхування. Нагадаємо, «ОстроВ» докладно аналізував цю ситуацію. У нинішньому році дотації знову злегка урізали, але навіть 12 млрд. гривень з держбюджету витратити на фінансування корупційних доходів у тіньовому секторі економіки - представляються недозволеною розкішшю. Особливо якщо врахувати, що витрати держбюджету уряд Арсенія Яценюка зараз фінансує в основному за рахунок всіляких позик, віддавати які потім доведеться з відсотками. До речі, саме Міжнародний валютний фонд як головний кредитор України поставив питання про приватизацію держшахт в якості однієї з умов кредитування України. Після цього здавалося, що під настільки потужним зовнішнім тиском процес, нарешті, зрушиться з мертвої точки. Т.к. цілком очевидно, що добровільно втрачати корупційні схеми з мільярдними «лівими» доходами не хочеться ні тим, хто сидить в уряді, ні керівництву держшахт. Але корупціонери проявили завидну чіпкість і категорично відмовляються випускати з лап казкову курочку-рябу, яка несе золоті яйця. І золоті батони. І багато іншого добра. На це вказує розробка нової держпрограми для вугільної галузі, що продовжує нинішній механізм розкрадань з бюджету під виглядом держдотацій. Така собі спроба дати нашу відповідь Чемберлену, тобто МВФ. Більш того, 15 липня глава Міненерговугілля Юрій Продан повідомив, що нова держпрограма вже схвалена на засіданні уряду. Тепер очікуємо відповідну реакцію Фонду. Якщо він виявить принциповість і добиватиметься приватизації, то її проводити доведеться. Але влада хоче зробити це вельми своєрідно. За даними ЗМІ з посиланням на джерела в Міненерговугіллі, першими на продаж будуть виставлені найбільш жирні «шматки», тобто шахти з найбільшими в країні прогнозними запасами. Ідеться про шахти «Чайкіно» (130 млн. т), імені А. Стаханова (130 млн. т) і «Тошківська» (100 млн. т). А всього пропонується приватизувати 38 найбільш перспективних держшахт з 93 працюючих. І це піднесуть кредитору як якусь спробу компромісу. Решта неліквіди повісять на державу. Тобто перекладуть витрати на їх закриття і ліквідацію на кишені українських громадян, з яких так звана держава вираховує податки. Взагалі-то такі маневри нагадують не проведення державної політики у вугільній галузі центральними органами виконавчої влади, а дії організованої злочинної групи, яка за попередньою змовою з метою розкрадання майна ... і далі по тексту, як зазвичай пишуть в обвинувальному висновку. Адже раніше пропонувався інший механізм, коли перспективні шахти об’єднають із збитковими в інвестиційні лоти, які й будуть виставлятися на продаж. Тобто хочеш роздобути привабливий актив - бери його в навантаження з «доважком» і неси витрати на розвиток або консервацію. В іншому випадку значно зменшити держдотації не вдасться, тому що у держави залишаються на балансі найбільш збиткові та проблемні об’єднання, що включають 61 шахту. Це означає, що вирішити проблему «копанок» теж не вдасться, нелегальний вуглевидобуток на Донбасі і далі процвітатиме з усіма витікаючими наслідками: загибеллю шахтарів у НЕ облаштованих належним чином виробках, а також кримінальними «розбірками» за контроль над цим бізнесом. Розмови про реформи у вугільній галузі так і залишаться розмовами, одна держпрограма буде прийматися на зміну іншої, при цьому відрізнятися в них будуть тільки дати. Як це, власне, до цих пір і відбувалося при всіх прем’єрах і президентах. Замкнуте коло. Вугільний бумеранг для України У свою чергу, при такому розкладі не варто сподіватися, що ми всі коли-небудь досягнемо європейського рівня життя. Україна (як втім, і Росія, для якої проблема корупції теж стоїть дуже гостро) ніколи не перетвориться на процвітаючу благополучну країну на зразок Швеції чи Бельгії, якщо міліція замість закону буде і далі стояти на сторожі інтересів криміналітету. Якщо основним інтересом чиновників залишиться приватне злочинне збагачення, а не робота на свою країну та її громадян, як десь у США і Канаді. Чи розуміють це українці взагалі і жителі Донбасу зокрема? Що відповідь на ці питання не лежить у площині вибору між ЛНР-ДНР і Україною або Росією? Хтось може сказати, що зараз, коли на Донбасі гримлять вибухи і ллється кров, ці питання не на часі. «А в цей час, підручний Єфремова, призначених ним на посаду першого заст. міністра енергетики та вугільної промисловості Ю. Зюков, допомагає А. Ефреммову «виграти» черговий тендер на розвиток ДП «Луганськвугілля» ціна питання майже сто мільйонів гривень. Гроші будуть вкрадені, так само як і завжди, ламати голову над питанням, куди вони підуть навіть і не варто, вони підуть на оснащення армії найманців і зрадників. Питання в іншому, скільки ми ще будемо сидіти і потилиці чесати, сподіваючись на те, що хтось за нас наведе в країні порядок. Народ, включай мізки! Ще не переможемо вугільну мафію і насамперед тут у Києві, війна на Донбасі буде нескінченною, тому, що на ній наживаються всі і мафія, і ті, хто на Банківської та Грушевського, - написав у себе в Фейсбуці відомий луганський правозахисник і громадський працівник Костянтин Ільченко . Так що, незважаючи на війну, саме в даний момент чиновники у високих кабінетах ламають голову не над тим, як припинити кровопролиття, а щосили ділять фінансові потоки. Так, на початку липня прем’єр Арсеній Яценюк повідомив, що післявоєнне відновлення Донбасу обійдеться в 8,1 млрд. гривень, за попередніми підрахунками. Думається, що насправді цю цифру сміливо можна ділити на 2 - виходячи з того, що в наших реаліях 50% виділених грошей викрадається відразу шляхом так званого «відкату» наверх. Але навіть з решти 4 млрд. гривень ще приблизно половина піде на «усушку» і «утруску» в середній ланці і на рівні виконавців. А відновлювати зруйноване житло точно доведеться за свій рахунок. Це всього лише прогноз, але заснований на реальному досвіді - як було, наприклад, при ліквідації наслідків повеней на Західній Україні в 2008-2009 рр.. Нічого ж, по суті, не змінилося нагорі і на місцях, незважаючи на недавній Евромайдан. Так що після завершення військових дій ще належить веселощі чистіше, ніж підготовка до Євро-2012 - адже сума в 8,1 млрд. гривень далеко не остаточна. А. Яценюк окремо відзначив, що в бюджеті цих грошей немає, доведеться знову звертатися до закордонним кредиторам. Що ж, країна прийшла до ситуації, коли на $ 1 млрд. боргу більше або менше - не має значення, все одно віддавати нічим. Як припускає міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s, до кінця нинішнього року загальний зовнішній борг України досягне 60,1% від номінального валового внутрішнього продукту (ВВП). При цьому S & P не очікує швидкого завершення української кризи, погіршивши 14 липня прогноз падіння національного ВВП до 7% в 2014 р. Раніше МВФ і Світовий банк прогнозували, що показник не перевищить 5%. Втім, до рекорду начебто ще далеко: в 2009 р. було зафіксовано зниження на 14,8%. Але тут треба враховувати порівняльну базу: тоді обвал стався після декількох років безперервного зростання. І хоча він, безумовно, був хворобливим, але не критичним з точки зору виживання. Зараз все набагато сумніше, адже від того кризи економіка так і не оговталася: сумарний приріст в 2010-2013 рр.. склав 9,56%. Але це відносна динаміка. Якщо ж взяти номінальний ВВП у фактичних цінах, то в 2013 він склав $ 182,026 млрд., а за підсумками 2014 буде тільки $ 135 млрд. Тобто отримаємо падіння на 25,9% - за рахунок девальвації гривні в березні нинішнього року. За що окреме спасибі тодішньому главу Національного банку України Степану Кубіву, завдяки якому гривневі заощадження громадян в одну мить знецінилися відразу на 30%. Враховуючи зупинку багатьох промпідприємств і як наслідок, зростання безробіття, підвищення, що відбулося в 2 рази тарифів ЖКГ при фактичну відмову держави від підтримки малозабезпечених шляхом виплати субсидій, можна досить упевнено прогнозувати: Майдан-III вже не за горами. Він на підході з настанням осінніх холодів, які доведеться зустрічати з холодними батареями і без гарячої води - бо влада роками тягнула з «Нафтогазу» мільярди доларів, у результаті довівши процвітаючу держкомпанію до фактичного банкрутства. І це вже карма всієї України, частиною якої є Донбас. Зрештою, якщо вже як слід згадати, то саме потужне протестний рух на Донбасі в 1990-1991 рр.. сприяло ліквідації УРСР і утворення незалежної України. Так, це донецькі шахтарі тоді стукали касками об рейки, а не «бандерівці» у Львові, якщо хто забув. І в 1993 р. шахтарський марш з Донецька на Київ привів до дострокової відставки з президентської посади Леоніда Кравчука і приходу Леоніда Кучми. Так що Майдан-I,-II в 2004 і 2014 були винаходом західної України, як це багатьом хотілося б зараз уявити. Не варто показувати пальцем на Київ і говорити «а чому їм можна, а нам ні?». Саме Донбас свого часу подав приклад, як бути з владою, забувають про громадян. І він же показав, що політики можуть бути безвідповідальними: той же Л. Кучма на виборах 1994 р. обіцяє південний схід України зміцнення відносин з Росією. «Менше річок, більше мостів» - такий був його виборчий лозунг. І відразу після перемоги на виборах і вступу на посаду, замість Москви відлетів до Канади і США, де в Вашингтоні підписав першу кредитну угоду з МВФ. І ніхто не запитав у нового президента - «як же так?». Не дивно, що й «покращення життя вже сьогодні» після виборів 2010 р. відбулося тільки у донецького кандидата В.Януковича і його Сім’ї, а не у тих, хто на Донбасі голосував «за свого». Тому заяви «Донбас ніхто не чув» звучать як звинувачення на адресу дзеркала. А зараз вся ця смута, яка свого часу починалася в Україні з шахтарського південного сходу, сюди ж бумерангом і повернулася - тому що 23 роки незалежності нічого не навчили його жителів. Як не прикро це звучить. Погляд у минуле багато в чому пояснює те, що відбувається на Донбасі зараз. Адже відповідно до закону карми незасвоєні уроки повторяться знову і знову, у все більш жорсткій формі. Якщо в 1998 р. протестуючих шахтарів у Луганську розганяли сльозогінним газом і міліцейськими кийками, то зараз, через 16 років, місто знаходиться під ракетними і мінометними обстрілами. І чи то ще буде? Зараз є загроза, що черговий урок знову не засвоїли. На це вказує і нова програма т.зв. «Реформування» вугільної галузі, насправді лише консервує ще на кілька років її нинішній стан. Про це говорить і відсутність реформ в економіці, спрямованих на її детінізацію. Про що 16 липня згадала представник наглядової місії Парламентської асамблеї Ради Європи Марієтта де Пурбе-Лундін, виступаючи в Страсбурзі з доповіддю за підсумками візиту в Україну. За її словами, вікно можливостей нинішньої влади країни для проведення реформ швидко закривається. Значить, новий Майдан стає все ближче. Може бути, після нього на Донбасі, нарешті, почнеться життя по-новому? Правда, є підозри, що ціна за це виявиться занадто дорогою для всіх ...